У середині 19 століття Бонн був відомий як "рейнська Рив'єра". Привабливі ділянки під забудову на Рейні користувалися попитом. У цей період було збудовано численні рейнські вілли з розкішними садами, переважно у ландшафтному стилі, як-от вілла Гаммершмідта та сусідній палац Шаумбург.

Ще у 1862/63 році купець Альбрехт Троост замовив майстру-будівельнику Августу Дікгоффу будівництво вілли на цій ділянці на березі Рейну. Леопольд Кеніг, "цукровий король", придбав маєток у 1867 році і доручив Отто Пеннеру розширити віллу в неокласичному стилі.

П'ятигектарний ландшафтний парк був розбитий у 1878 році гамбурзьким садівником Ф.Й.К. Юргеном. Про те, що Леопольд Кеніг не шкодував коштів, свідчить пальмовий будиночок зі скляним куполом - одночасно холодний і теплий будинок. Окрім більярдної, в ньому також була кімната для снарядів з довжиною сторони понад 40 метрів. Стіни банку були прикрашені гротом Нібелунгів. У 1899 році маєток перейшов у власність таємного радника торгівлі Рудольфа Гаммершмідта. Він також мав успіх як цукрозаводчик і перетворив віллу на громадський центр культури та бізнесу.

Після того, як Федеративна Республіка Німеччина визначила віллу Гаммершмідт офіційною резиденцією федерального президента, у 1949 році Герману Маттерну було доручено об'єднати сади вілли Гаммершмідт і палацу Шаумбург в один парк. Він спроектував відкритий ландшафтний парк з вільними доріжками, просторими газонами та широкими видами на Рейн. Він доповнив існуючі старі дерева хвойними породами, деякі з яких були рідкісними. Сосни та кедри, яким він надавав перевагу, і сьогодні надають саду безпомилково впізнаваний характер і слугують обрамленням для сучасних скульптур Хайлігера, Маркса та Ульмана.